Адресація в інтернеті

TCP/IP — набір протоколів мережі Інтернет. Назва є абревіатурою від Transmission Control Protocol / Internet Protocol (Протокол керування передачею / міжмережевий протокол), походить від назви стрижневих протоколів Інтернету — IP і TCP. Фактично це систематизований стек протоколів, що поділяється на чотири рівні і часто називається, як TCP/IP-модель. Рівні TCP/IP-моделі корелюються з еталонною моделлю OSI.

TCP/IP зародився в результаті досліджень, профінансованих Управлінням перспективних науково-дослідних розробок  уряду США в 1970-х роках. Цей протокол був розроблений для того, щоб обчислювальні мережі дослідницьких центрів в усьому світі могли бути об'єднані у формі віртуальної «мережі мереж». Первісна мережа Інтернет була створена в результаті перетворення існуючого конгломерату обчислювальних мереж, за допомогою TCP/IP.

Стек протоколів TCP/IP (модель взаємодії відкритих систем DoD (Department of Defence)міністерства оборони США) ділиться на 4 рівні: прикладний (application), транспортний (transport),міжмережевий (internet) та рівень доступу до середовища передачі.

Прикладний рівень

Протоколи прикладного рівня TCP/IP визначають процедури організації взаємодії прикладних процесів  різних мережевих комп'ютерів і форми подання інформації за такої взаємодії. За ознаками взаємодії прикладних процесів виділяють два типи прикладного програмного забезпечення: програма-клієнт та програма-сервер. Протоколи прикладного рівня зорієнтовано на конкретні прикладні завдання.

Транспортний рівень

Протоколи транспортного рівня TCP/IP надають транспортні послуги прикладним процесам. Основними протоколами транспортного рівня TCP/IP є протокол керування передачею TCP (Transmission Control Protocol) і протокол користувальницьких дейтаграм UDP (User Datagram Protocol). Транспортні послуги цих протоколів суттєво відрізняються.

Мережевий рівень

Протоколи мережевого рівня TCP/IP забезпечують взаємодію мереж різної архітектури тощо. Основним протоколом мережного рівня технології TCP/IP є міжмережевий протокол IP та його допоміжні протоколи: адресний протокол ARP; реверсний адресний протокол RARP (Reverse ARP); протокол діагностичних повідомлень ICMP (Internet Control Message Protocol), який надсилає повідомлення вузлам мережі про помилки на маршруті, які виникають при передачі пакетів.

Інформаці́йні ресу́рси — документи і масиви документів в інформаційних системах. Розрізняють інформаційні ресурси державні та недержавні.

Інформаційний ресурс — сукупність документів у інформаційних системах 

Види інформаційних ресурсів:

• Новинні стрічки (online-новини).
• Підписки на електронні копії періодичних видань. Деякі газети і журнали випускають свої повні електронні копії і надають до них доступ.
• Доступ до електронних архівів і баз даних, що містить інформацію з найрізноманітніших питань.
• Аналітичні звіти і дослідження. Замість того, щоб надавати клієнту доступ до баз даних, компанія може сама, за замовленням клієнта, провести аналіз зберігаються в базі матеріалів та підготувати для клієнта звіт по його питанню.

Власні аналітичні матеріали і прогнози. Поряд з аналізом баз даних, компанія може своїми силами аналізувати ринки, політичну та економічну ситуацію і робити свої прогнози та дослідження.

 Адреса IP  — це ідентифікатор  мережевого рівня, який використовується для адресації комп'ютерів чи пристроїв у мережах, які побудовані з використанням протоколу TCP/IP (наприклад Інтернет). У мережі Інтернет потрібна глобальна унікальність адреси, у разі роботи в локальній мережі потрібна унікальність адреси в межах мережі.

Адресу ІР називають статичною (постійною, незмінною), якщо вона задається користувачем у налаштуваннях пристрою, або якщо надається автоматично за підімкнення пристрою до мережі і не може бути присвоєна іншому пристрою.

Адресу ІР називають динамічною (непостійною, змінною), якщо вона надається автоматично за підімкнення пристрою до мережі і використовується протягом обмеженого проміжку часу, зазначеного в службі, яка надала адресу IP(DHCP).

Динамічні адреси IP також бувають віртуальними. Обслуговування уявної адреси IP проводиться за технологією NAT: користувачам надається можливість безперешкодно отримувати інформацію з мережі Інтернет, при цьому втрачається усіляка можливість іншого доступу до комп'ютера з мережі, так наприклад, комп'ютер з такою адресою IP не може використовуватися як веб-сервер. Не уявні адреси ІР називають реальними, прямими, зовнішніми, громадськими або публічними, «білими», усі такі адреси IP є статичними.

Залежно від розмірів мережі кількість адрес може бути більшою або меншою. Для різних потреб існує кілька класів мереж, від яких залежить максимальна кількість адрес для хостів.

Class A

включає мережі з 1.0.0.0 до 127.0.0.0. Номер мережі знаходиться у першому октеті. Це забезпечує 24-ох розрядну частину для позначення хостів. Дозволяє використання приблизно 16 мільйонів хостів у мережі.

Class B

вміщає мережі з 128.0.0.0 по 191.255.0.0; номер мережі знаходиться у перших двох октетах. Нараховує 16320 мереж з 65024 хостами у кожній.

Class C

діапазон мереж від 192.0.0.0 по 223.255.255.0; номер мережі — три перших октети. Нараховує близько 2 мільйонів мереж з 254 хостами у кожній.

Class D, E, та F

адреси, які налічують діапазон з 224.0.0.0 по 254.0.0.0 є або дослідними, або збережені для використання у майбутньому і не описують будь-якої мережі.

IPv4— четверта версія IP протоколу, перша версія широкого вжитку. IPv4? описаний в RFC 791 (вересень 1981 року), замінив RFC 760 (січень 1980 року). IPv4 використовує 32-бітові адреси, що обмежують адресний простір 4294967296 можливими унікальними адресами. Зручною формою запису адреси IP (IPv4) є запис у вигляді чотирьох десяткових чисел значенням від 0 до 255, розділених крапками, наприклад, 192.168.0.1.

IPv6  — нова версія протоколу IP, покликана вирішити проблеми, з якими зіткнулася попередня версія (IPv4) при її використанні в Інтернеті, за рахунок використання довжини адреси 128 біт замість 32. Адреси розділяються двокрапками . Велика кількість нульових груп може бути пропущено за допомогою подвійної двокрапки. Такий пропуск може бути єдиним в адресі.

У протоколі IP існує кілька угод про особливі інтерпретації адрес IP: якщо усі двійкові розряди адреси IP рівні 1, то пакет з такою адресою призначення має розсилатися усім вузлам, які знаходяться у тій же мережі, де й джерело цього пакета. Таке розсилання називається обмеженим широкомовним повідомленням . Якщо у полі номера вузла призначення стоять лише одиниці, то пакет, з такою адресою, розсилається усім вузлам мережі з заданим номером мережі.  Таке розсилання називається широкомовним повідомленням .

До́менна систе́ма іме́н  — ієрархічна розподілена система перетворення імені хоста (комп'ютера або іншого мережевого пристрою) в IP-адресу.

Кожен комп'ютер в Інтернеті має свою власну унікальну адресу — число, яке складається з чотирьох байтів. Оскільки запам'ятовування десятків чи навіть сотень номерів — не надто приємна процедура, то всі (чи майже всі) машини мають імена, запам'ятати які (особливо якщо знати правила утворення імен) значно легше.

Уся система імен в Інтернеті — ієрархічна. Це зроблено для того, щоб не підтримувати одне централізоване джерело, а роздати владу на місця.

Існує три основні типи серверів DNS, які відрізняються покладеними на них завданнями:

• основний сервер DNS;
• резервний (вторинний) сервер DNS;
• кешуючий сервер DNS.

Домен (англ. domain — область) — частина простору ієрархічних імен мережі Інтернет, що обслуговується групою серверів доменних імен (DNS-серверів) та централізовано адмініструється. DNS-сервери зберігають інформацію про вузли, імена яких належать домену і виконують трансляцію їх імен в адреси. Кожний домен має унікальне ім'я, а кожен комп'ютер, підключений до Інтернету, має, як правило, доменне ім'я. 

DNS-сервер — програма, призначена для відповідей на DNS-запити за відповідним протоколом. Також DNS-сервером можуть називати хост, на якому запущено відповідну програму.

DNS-клієнт (від англ. Domain Name System-client — доменних імен система — клієнт) — програма або модуль в програмі, що забезпечує з'єднання із DNS-сервером для визначення IP-адреси по його доменному імені.

DNS-запит (англ. DNS query) — запит від клієнта (або сервера) сервера. Запит може бути рекурсивним або нерекурсивний (див. Рекурсія).

Система DNS містить ієрархію DNS-серверів, відповідну ієрархії зон. Кожна зона підтримується як мінімум одним авторитетним сервером DNS (від англ. Authoritative — авторитетний), на якому розташована інформація про домен.

Комп'ютерні мережі

Комп'ютерна мережа — це сукупність комп'ютерів та інших пристроїв, зв'язаних каналами передавання даних.
Комп'ютерні мережі забезпечують спільний доступ до даних. У мережі виділяють комп'ютери, на яких розміщують великі масиви даних, а користувачі інших комп'ютерів мережі одержують доступ до них. Це дає можливість, наприклад, людям, котрі працюють над одним проектом, використовувати дані, створені іншими, тобто працювати над проектом одночасно.

Сучасній людині важко уявити собі життя без різних засобів зв’язку. Пошта, телефон, радіо та інші комунікації перетворили людство в єдиний “живий” організм, змусивши його обробляти величезний потік інформації. Підручним засобом для обробки інформації став комп’ютер.

Комп’ютерна мережа – це система розподіленої обробки інформації між комп’ютерами за допомогою засобів зв’язку.

Комп’ютерна мережа являє собою сукупність територіально рознесених комп’ютерів, здатних обмінюватися між собою повідомленнями через середовище передачі даних.

Для підключення до мережі комп’ютери повинні мати:

· апаратні засоби, що з’єднують комп’ютери із середовищем передачі даних;

· мережеве програмне забезпечення, за допомогою якого здіснюється доступ до послуг мережі.

У світі існують тисячі різноманітних комп’ютерних мереж. Найбільш істотними ознаками, що визначають тип мережі, є ступінь територіального розсередження, топологія і застосовані методи комутації.

По ступеню розсередження комп’ютерні мережі поділяються на локальні, регіональні і глобальні.

  З‘єднання двох і більше комп’ютерів між собою називається комп’ютерною мережею. Мережа може включати кілька комп’ютерів окремих користувачів, або багато комп’ютерів кількох установ. Вони мають можливість взаємодіяти один з одним за допомогою апаратних засобів і мережевого програмного забезпечення.

   Класифікація комп’ютерних мереж. Залежно від розміру мережі поділяються на:

• локальна мережа для офісу, поверху, будинку;
• кампусна мережа, яка об’єднує віддалені вузли або локальні мережі, але ще не потребує комунікацій через телефонні лінії і модеми;
• міська мережа з радіусом у десятки кілометрів з великою швидкістю передачі;
• широкомасштабна мережа, яка використовує віддалені мости і маршрутні запори з можливо невисокими швидкостями передачі ;

глобальна (міжнародна, міжконентальна) мережа.

Інформаційно-комунікаційні технології, що з’явилися у другій половині XX століття, істотно змінили життя людства. Саме вони створили передумови формування інформаційного суспільства, в якому визначальну роль відіграють інформація та нові знання. Саме у такому суспільстві ми з вами сьогодні живемо.

Згодом обчислювальну техніку стала широко використовувати в наукових дослідженнях, виробництві, освіті, побуті. У користувачів віддалених один від одного комп’ютерів з’явилася потреба у швидкому обміні даними. Для цього запропонували об’єднати комп’ютери в єдину систему і таким чином передавати дані від одного комп’ютера до іншого. Так були створені комп’ютерні мережі.

Комп’ютерна мережа — це сукупність комп’ютерів та інших пристроїв, сполучених каналами передавання даних.

Комп’ютерні мережі забезпечують спільний доступ до даних. У мережі виділяють комп’ютери, на яких розміщують великі масиви даних, а користувачі інших комп’ютерів мережі одержують доступ до них. Це дає можливість людям, котрі працюють над одним проектом, використовувати дані, створені іншими, тобто працювати над проектом одночасно.

За допомогою комп’ютерної мережі стає можливим також спільне користування периферійними пристроями: принтерами, сканерами, модемами тощо. Невигідно мати їх біля кожного персонального комп’ютера, наприклад, у комп’ютерному класі або у банку.

Комп’ютерні мережі також дозволяють у короткі терміни розв’язувати складні наукові та інженерні задачі (прогнозування стихійних лих, проектування аерокосмічих апаратів, опрацювання світлин Землі, отриманих зі супутників, моделювання й аналіз експериментів у фізиці тощо).

Наприклад, 2006 році в Києві відкрито Центр суперкомп’ютерних обчислень. Найпотужніший суперкомп’ютер в Україні дозволяє вітчизняним ученим здійснювати опрацювання великих масивів даних, що зберігають у різних організаціях, швидше виконувати складні обчислення.

Створення комп’ютерних мереж відкрило нові можливості для електронного зв’язку. Сьогодні люди, що мають комп’ютери, можуть спілкуватися між собою, незважаючи на віддаль і час. З появою комп’ютерних мереж комп’ютер став своєрідним вікном у величезний світ інформації.

Основне призначення всіх комп’ютерних мереж — це спільний доступ до мережних ресурсів (апаратного забезпечення комп’ютерів, периферійних пристроїв), спільне використання даних і швидкий обмін ними, спільне використання програмного забезпечення.

Мережна взаємодія передбачає віддалений доступ до мережних ресурсів за певною технологією.

Залежно від повноважень комп’ютери мережі розподіляють на сервери й клієнтів.

Клієнт — це комп’ютер користувача, який здійснює запит.

Сервер — комп’ютер, що обробляє цей запит і відповідає на нього.

Примітка Сервером і клієнтом називають як комп’ютери у мережі, так і програмне забезпечення, що працює на цих комп’ютерах відповідно для опрацювання чи створення запиту.

Локальна мережа  — це комп’ютерна мережа, що об’єднує комп’ютери, розташовані в одному приміщенні або в кількох приміщеннях на невеликій відстані одне від одного, і під одним адміністративним контролем.

Але локальні мережі не дозволяють забезпечити спільний доступ до даних користувачам, розташованим, наприклад, у різних частинах міста. Їм на допомогу приходять регіональні мережі, що об’єднують комп’ютери у межах одного регіону (району, міста, країни).

Глобальна мережа — це комп’ютерна мережа, що об’єднує комп’ютери і мережі, розташовані в різних частинах земної кулі.

Відмінності локальних мереж від глобальних

• Складність методів передачі і обладнання. У умовах низької надійності фізичних каналів в глобальних мережах потрібні більш складні, ніж в локальних мережах, методи передачі даних і відповідне обладнання. Так, в глобальних мережах широко застосовуються модуляція, асинхронні методи, складні методи контрольного підсумовування, квотування і повторна передача спотворених кадрів. З іншого боку, якісні лінії зв'язку в локальних мережах дозволили спростити процедури передачі даних за рахунок застосування немодульованих сигналів і відмови від обов'язкового підтвердження отримання пакету.
• Швидкість обміну даними. Однією з головних відмінностей локальних мереж від глобальних є наявність високошвидкісних каналів обміну даними між комп'ютерами, швидкість яких  порівнянна з швидкостями роботи пристроїв і вузлів комп'ютера дисків, внутрішніх шин обміну даними. За рахунок цього у користувача локальної мережі, підключеного до виділеного ресурсу (наприклад, диску сервера), що розділяється, складається враження, що він користується цим диском, як “своїм”. 
• Різноманітність послуг. Локальні мережі надають, як правило, широкий набір послуг це різні види послуг файлової служби, послуги друку, послуги служби передачі факсимільний повідомлень, послуги баз даних, електронна пошта і інші, в той час як глобальні мережі в основному надають поштові послуги і іноді файлові послуги з обмеженими можливостями передачу файлів з публічних архівів віддалених серверів без попереднього перегляду їх змісту.
• Оперативність виконання запитів. Час проходження пакету через локальну мережу звичайно становить декілька мілісекунд, час же його передачі через глобальну мережу може досягати декількох секунд. Низька швидкість передачі даних в глобальних мережах утрудняє реалізацію служб для режиму on-line, який є звичайним для локальних мереж.
• Розділення каналів. У локальних мережах канали зв'язку використовуються, як правило, спільно відразу декількома вузлами мережі, а в глобальних мережах індивідуально.
• Використання методу комутації пакетів. Важливою особливістю локальних мереж є нерівномірний розподіл навантаження. 
• Масштабованість. “Класичні” локальні мережі володіють поганою масштабованісттю через жорсткість базових топологій, що визначають спосіб підключення станцій і довжину лінії. При використанні багатьох базових топологій характеристики мережі різко погіршаються при досягненні певної межі по кількості вузлів або протяжності ліній зв'язку. Глобальним же мережам властива хороша масштабованість, оскільки вони спочатку розроблялися з розрахунку на роботу з довільними топологіями.

Якщо брати до уваги всі перераховані вище відмінності локальних і глобальних мереж, то стає зрозумілим, чому так довго могли існувати роздільно два співтовариства фахівців, що займаються цими двома видами мереж. Але за останні роки ситуація різко змінилася.

Комп`ютерна Графіка

Комп’ютерна графіка – це застосування обчислювальної техніки для створення графічних зображень, їх відображення різними засобами і маніпулювання ними.

У вужчому розумінні комп'ютерною графікою називають результат такої діяльності. В інформатиці як науці комп'ютерна графіка виділена в окрему галузь, яка вивчає методи і засоби створення, обробки та використання зображень за допомогою програмно-апаратних засобів.

Основні сфери застосування технологій комп'ютерної графіки такі:

• графічний інтерфейс користувача;  
• спецефекти, кінематографія й телебачення; 
• цифрове телебачення, Інтернет, відеоконференції;  
• обробка цифрових фотографій;  
• комп'ютерні ігри, системи віртуальної реальності.

Векторна графіка – це вид комп’ютерної графіки, в якому зображення подається у вигляді сукупності окремих об’єктів, описаних математично.

Звичайно, в растровій графіці теж існують лінії, проте там вони розглядаються як комбінації точок. Для кожної точки лінії в растровій графіці відводиться одна чи декілька комірок пам’яті (чим більше кольорів можуть мати точки, тим більше комірок їм виділяється). Відповідно, чим довша растрова лінія, тим більше пам’яті вона займає. У векторній графіці об’єм пам’яті, який займає лінія, не залежить від розмірів лінії, оскільки лінія представляється у вигляді формули, а точніше, у вигляді декількох параметрів. Щоб ми не робили з цією лінією, змінюються тільки її параметри, які зберігаються в комірках пам’яті. Кількість же комірок залишається незмінною.

Отже, лінія – це елементарний об’єкт векторної графіки. Найпростіші об’єкти об’єднуються в більш складніші. Наприклад, об’єкт чотирикутник можна розглядати як чотири зв’язані лінії.

Під час редагування елементів векторної графіки змінюються параметри прямих і вигнутих ліній, які описують форму цих елементів. Можна переносити елементи, змінювати їх розмір, форму і колір, але це не відіб’ється на якості їх віртуального уявлення. Векторна графіка не залежить від роздільної здатності, тобто може бути показана в різноманітних вихідних пристосуваннях із різною роздільною здатністю без втрати якості.

Основними перевагами векторної графіки є:

1) зміна масштабу без втрати якості і практично без збільшення розмірів вихідного файлу,

2) велика точність (до сотої частки мікрона),

3) невеликий розмір файлу в порівнянні з растровими зображеннями,

4) висока якість друку,

5) відсутність проблем із експортом векторного зображення в растрове,

6) можливість редагування кожного елемента зображення окремо.

Основними недоліками векторної графіки є такі:

1) складність експорту з растрового в векторний формат,

2) неможливість застосування численної бібліотеки ефектів, які застосовуються під час роботи з растровими зображеннями.

 

Векторне зображення — це зображення, що складається з об'єктів (ліній, кіл, кривих, багатокутників), які можна описати математичними рівняннями.

Зазначимо, що розміри об'єктів векторного зображення можуть бути будь-якими — від мікронів до тисяч кілометрів, і це не впливатиме на обсяг його файлу. Як векторні зображення зберігають креслення (архітектурні, механічні, електронні), мали, ділову графіку (схеми, діаграми тощо), а також рисунки.

Вимоги до написання реферату

Реферат є формою закріплення і контролю знань та навичок, набутих слухачами в процесі їх практичної діяльності.

Завданнями написання реферату є:

- вивчення стану розробки обраної проблематики в літературі та публікаціях;

- розгляд у контексті обраної теми практики й підходів до розв’язання конкретних проблем службової діяльності;

- вивчення відповідних інформаційних та статистичних даних, що стосується теми реферату та їх аналітична обробка;

- логічний, аргументований виклад матеріалу, узагальнення досвіду роботи;

- розробка та обґрунтування пропозицій щодо поліпшення роботи в тій чи іншій сфері діяльності, визначеній темою реферату.

Обсяг реферативної роботи має складати – 10-15 сторінок.

Текст реферативної роботи викладається державною мовою на стандартних аркушах формату А-4(210 х 297).

Робота друкується шрифтом Times New Roman, 14 кеглем; вирівнювання - “За шириною”; міжрядковий інтервал “Полуторний” (1,5 Lines); абзацний відступ – п’ять знаків (1,25 см); верхнє і нижнє поле – 2 см., ліве – 3 см, праве – 1 см. Абзацний відступ має бути однаковим у всьому тексті і дорівнювати п'яти знакам (1,25 см).

Якщо заголовок складаєься з двох і більше речень, їх розділяють крапкою. Переніс слів у заголовках розділів слід уникати. Відстань між заголовком і подальшим чи попереднім текстом, при друкованому виготовленні письмової роботи, повинна становити не менше двох рядків.

Нумерація сторінок має бути наскрізною. Порядковий номер сторінки позначають арабською цифрою і проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки чи рисок. Титульний аркуш(додається) включається до загальної нумерації сторінок письмової роботи, але номер сторінки на титульному аркуші, як правило, не проставляють. Розділи слід нумерувати також арабськими цифрами.

Ілюстративний матеріал – малюнки, графіки, схеми тощо слід розміщувати безпосередгньо після прешого посилання на нього в тексті. Якщо графік, схема, таблиця не поміщається на сторіні, де є посилання, їх подають на насупній сторінці. На кожний ілюстративний матеріал мають бути посилання в тексті.

Текстовий процесор

1. Призначення, можливості і класифікація систем обробки текстів.               Текст- це довільна інформація, яка подається за допомогою символів, що вводяться з клавіатури. Прикладами текстів є статті, документи, листи тощо.
   Системи обробки текстів — програми для створення, редагування і друку текстових документів.Ми можемо виконати переміщення в тексті. Для переміщення можна використати і кнопки прокрутки, що розташовані на вертикальній полосі прокрутки, яка знаходиться справа.Опрацювавши інформацію, можна повернутись у список розділів вибравши Розділити або відмінити довідку.
2. Огляд середовища текстового процесора.                                         Текстовий процесор Microsoft Word — програма, призначена для роботи в системі Windows, а тому її інтерфейс подібний до інтерфейсів інших Windows-програм. Це стосується структури вікна програми, назв деяких команд, вигляду діалогових вікон тощо. Проте є у ньому і специфічні елементи, призначені для виконання завдань, пов'язаних з обробкою тексту.
   Інтерфейс програми Word настроюваний, адже користувач має можливість змінювати вміст панелей інструментів і меню, їх розташування тощо. Набувши більшого досвіду, ви зможете настроювати інтерфейс Word.
   Зараз же вивчатимемо програму в її стандартному вигляді.
   Для запуску Word слід виконавши команду Пуск ► Усі програми ► Місгоsoft Office ► Microsoft Office Word 2003 (2007).
3. Формати файлів документів.                                                                 Програма Word надає можливість відкривати і зберігати документи в кількох форматах. У діалогових вікнах, призначених для збереження і відкривання документів, є розкривний список Тип файлу, де можна вибрати відповідний формат.            Документ Word (*.doc) — власний формат текстового процесора Word. У цьому форматі документи зберігаються за умовчанням.
   
   • Шаблон документа (*.dot) — формат шаблона, на якому можуть базуватись інші документи.
   • Текст у форматі RTF (*.rtf) — формат RTF (Rich Text Format — розширений текстовий формат), що є також універсальним форматом тексто¬вих файлів, у якому зберігається форматування тексту.
   • Звичайний текст (*.txt) — простий текстовий формат, у якому збері¬гаються символи, проте не зберігається форматування.
   • Веб-сторінка (*.htm; *.html) — формат веб-сторінки; його використовують у разі розміщення документа в Інтернеті.
4. Створення, відкриття й збереження текстового документа.                           На стандартній панелі інструментів текстового процесора Word є кнопка «Создать». Натискання на цю кнопку викликає команду створення нового текстового документу
   Створення нового документа з допомогою команди “Создать“пункту меню "Файл"
   Для створення нового документу можна скористатися пунктом меню «Файл», що містить команду «Создать...».                                                                                   Щоб надати  документу найбільш сприятливого для роботи вигляду, краще встановити масштаб «По ширине страницы» або «По ширине текста».              Для збереження документа необхідно клацнути на значку «Сохранить», або у меню «Файл» виконати команду «Сохранить». При першому виконанні команди «Сохранить» відкриється вікно «Сохранение документа», де Word запропонує ім'я файлу, складене із слова або речення, з якого починається документ.
5. Використання довідкової системи текстового процесора.                           Після того як зовнішній вигляд документа було з'ясовано і всі необхідні зміни внесено, документ можна друкувати.
   Для друку однієї копії всього документа з властивостями, які встановлені за умовчанням, достатньо виконати команду Office → Друкування → Швидке друкування. Друкування документів виконується у фоновому режимі. Це дає змогу продовжити роботу на комп'ютері практично одразу після відправлення документа на друкування.
   Якщо потрібно вибрати принтер, надрукувати кілька копій документа, кілька сторінок, змінити якість друку тощо), то необхідно виконати Office → Друкування → Друкування.                                 Для того щоб побачити, як виглядатимуть сторінки документа на папері після друкування, можна скористатись попереднім переглядом.
   Послідовність дій: Office → Друкування → Попередній перегляд.
   Використання довідкової системи
   Для одержання відомостей щодо роботи з текстовим процесором MS Word можна скористатися довідковою системою цієї програми, для відкриття якої потрібно натиснути клавішу F1 або вибрати на Стрічці кнопку Довідка: Microsoft Office Word. Після цього відкриється діалогове вікно Довідка Word.
6. Введення й редагування тексту.                                                                                                Вводити і редагувати текст можна тільки активного вікна. Передвведенням символів слід вибрати шрифт, його розмір, формат.Редагування – це зміна вмісту документу шляхом перестановки, заміни, вставки і знищення фрагментів документу.Виділення тексту. Виділення тексту є важливою операцією, оскільки редагування можна виконувати тільки з виділеним фрагментом тексту.Редагування виділеного фрагменту. Виділений фрагмент можна вилучити, перемістити, скопіювати. За таких операцій часто використовується буфер обміну. Через буфер обміну Microsoft Word може обмінюватись інформацією з іншими програмами.Вилучити виділений фрагмент можна за допомогою команди Правка/Вырезать або кнопки Удалить панелі інструментів Стандартная.Вставка фрагменту з буферу обміну здійснюється командою Правка / Вставить або кнопкою Вставить панелі інструментів Стандартная. Фрагмент вставляється в позицію курсора.
7. Правила набору тексту.                                                                                                                     
   Правила набору тексту
            Багато операцій текстовий редактор виконує автоматично. Щоб   забезпечити йому нормальну роботу, при наборі тексту необхідно дотримуватись таких правил:
   • робити один пропуск між словами
   • розділовий знак не відривати від слова, за яким він стоїть (між ними не повинен стояти «пропуск»);    
   • після кожного розділового знаку ставити «пропуск»;
   • після відкриваючих дужок або лапок зразу писати текст (див. попепредній абзац);
   • закриваючі дужки або ланки писати зразу за текстом;
   • до і після дефісу не ставити «пропуск» (який-небудь);
   • до і після тире ставити «пропуск» (книга - джерело знань);
   • примусово не переходити на новий рядок, це робить текстовий редактор автоматично;
   • слова на склади не розбивати і переноси не робити, це автоматично зробить текстовий редактор;
   • не ставити символи «пропуск» між літерами щоб зробити заголовок р о з г л я н у т и м, для цього є спеціальні засоби;
   • не робити «пропусками» відступи від лівого краю (вірші, списки, тощо), це краще робити іншими засобами текстового редактора;
   • не робити порожніх рядків між абзацами, для цього є засоби встановлення між    абзацних інтервалів;
   • не нумерувати сторінки, це зробить текстовий редактор.
   
   
   Можна користуватися комбінацією клавіш
   Shift + Enter  -  перехід на новий рядок без створення абзацу;
   Ctrl + Enter   -  перехід на нову сторінку;
   Сtrl + Alt + - (числова клавіатура)   -  «тире»;
   Сtrl + -     (числова клавіатура)  -  «мінус»;
   Ctrl + - Shift+ -                    -  нерозривний дефіс;
   Ctrl + Shift + «пропуск»              -   нерозривний «пропуск»  
8. Перевірка правопису.   Як працює автоматична перевірка орфографії Якщо орфографія перевіряється автоматично під час введення тексту, можна бути більш упевненим, що не доведеться виправляти багато орфографічних помилок, коли документ буде готовий. Програма Microsoft Office може позначати слова з помилками під час роботи, щоб їх було легко помітити, як у нижченаведеному прикладі. Слова з помилками підкреслюються на екрані хвилястою червоною лінією. Можна клацнути слово з помилкою правою кнопкою миші, щоб переглянути варіанти виправлення.
9.  Пошук та автоматична заміна текстових фрагментів.   Часто виникає потреба відшукати в тексті фрагменти, щоб пересвідчитись у правильності їх вживання, виділити особливим шрифтом або виконати вал ними інигі операції. Майже всі програми для роботи з текстами надають можливість шукати в документі певні послідовності символів і замінювати їх іншими. Однак програма Word 2007 має ще й потужні додаткові можливості, зокрема дає змогу долучати до умов пошуку та заміни параметри форматування, знаходити й замінювати спеціальні символи тощо.  
   Пошук текстових фрагментів
   Для пошуку фрагмента тексту потрібно виконати команду  Знайти в області Редагування вкладки Головна.       Коли відкриється вкладка Знайти вікна Знайти й замінити, у поле Знайти слід увести текст, який потрібно відшукати, і клацнути кнопку Знайти далі. Коли програма знайде задану послідовність символів, її буде виділено й показано в робочому вікні документа                                                  
10.  Форматування шрифтів і абзаців.   Насамперед, форматування символів — це зміна їх розміру, накреслення, кольору. Як і в програмі PowerPoint, інструменти для форматування символів розміщено на вкладці Основне в групі Шрифт.
    Для того щоб відформатувати символи вже введеного тексту, їх потрібно попередньо виділити. Однак якщо форматування здійснюється для символів одного слова, то текст можна не виділяти — достатньо зробити це слово поточним.
    Якщо текст ще не вводили, то перед початком введення можна встановити потрібні значення властивостей, і тоді текст вводитиметься в потрібному форматі.
    Форматування символів тексту
    Параметри символа:
    •   вигляд шрифту (гарнітура);
    •   накреслення шрифту;
    •   розмір;
    •   колір шрифту.   Для того щоб змінити накреслення шрифту тексту, можна скористатися вкладкою Основне → група інструментів Шрифт або діалогове вікно Шрифт (список Стиль шрифту на вкладці Шрифт).
      Крім того, у Microsoft Word можна вибрати розтягнене (або ущільнене) накреслення тексту (масштаб шрифту на вкладці Інтервал діалогового вікна Шрифт). При цьому змінюється ширина символів відповідно до заданого числа, але зберігається висота та стиль. Наприклад: - ущільнений (80 %);
      •  звичайний (100 %);
      •  розтягнений (150 %).

      Шрифти з засічками	Рублені шрифти
      Times New Roman	Arial
      Courier New	Comic Sans MS
      Garamond	Tahoma
      Bookman Old Style	Verdana